www.grof.com.ua
колонка фасилітатора

Сильний розум — ув'язнює чи захищає?




Ольга Семидочна
фасилітатор холотропного дихання
«Зняти контроль розуму», «послабити розум», «прибрати розумові блоки», «послабити захист розуму» — такі формулювання звучать у запитах на холотропне дихання
Одразу зазначу, що під розмовним словосполученням «захист розуму» криється більш широке явище — захисні механізми психіки. Але в цій колонці я навмисно буду користуватися народним позначенням — словом «розум», замість слова «психіка».

Воліючи працювати з розумом, люди свого часу приходили до мене і на заняття йогою. Це бажання — щось зробити з засиллям розуму, з внутрішнім контролером, зі знецінювачем, обвинувачем, критиком, наглядачем і всезнайком — за моїми спостереженнями, приводить людей рідше у психотерапію, частіше — у різні духовні практики.

Днями до «Майстерні» заходила на чай колега, ми розмовляли про запити у її сфері діяльності, у нашій, і раптом у мене всередині зі звуком «піу!» постало питання: а коли людина йде у практику з метою здобути владу над розумом, що все контролює, і нарешті звільнити його під три чорти чи бодай понизити на посаді, вона дійсно розуміє, які є можливі варіанти розвитку подій?

Після цього питання прийшли яскраві метафори, про них нижче, і виникло непереборне бажання поміркувати на цю тему в колонці, ґрунтуючись на своєму клієнтському досвіді холотропного дихання і особистої психотерапії, а також на досвіді роботи з людьми у холотропному просторі.
Здобути владу над розумом, що все контролює, і нарешті звільнити його під три чорти чи бодай понизити на посаді
Запити, в яких фігурує розум, звучать по-різному, наприклад, ось так:
я маю дуже сильний розум, я все контролюю, навіть коли не хочу цього, але нічого не можу з ним вдіяти;
от я розумом усе розумію, а зробити по-іншому — не можу;
я намагаюся боротися з розумом, медитую, і часом мені трохи легше, але я відчуваю, що у мене багато блоків, і я хочу від них звільнитися, пропрацювати ці блоки;
у мене не складаються стосунки — я стільки надумую, що мене від цього просто розриває, я хочу, щоб було менше розуму і контролю;
як тільки я хочу зробити щось, що здається мені гарною ідеєю, одразу ж вмикається внутрішній критик — і я здаюся, і не можу навіть почати;
я займаюся багатьма практиками, медитаціями, давно не їм м'яса, і це багато мені дає, але я не відчуваю себе щасливим; здається, ніби я вперся в якусь стелю і не можу зрозуміти, куди рухатися далі;
коли я відпускаю розум, починаю нібито слухати себе, свої бажання, я роблю те, про що потім сильно шкодую, почуваюся жахливо;
я живу вільним життям, займаюся, чим хочу, у мене усе є і в принципі у мене все добре, щоправда, чомусь не радує усе це; розумом я розумію, що про таке життя, як у мене, багато хто мріє і що мені нема на що скаржитися, але... які практики я тільки не пробував, по всьому світі подорожую — і все одно це відчуття порожнечі лишається.
Photo by Ahmed Zayan
Далі починається робота. Більш-менш тривала. Народжується ставлення брізера до своїх процесів. Людина, яка сильно прив'язана до свого запиту і не хоче/не може відпустити його, після сесії звіряє з цим запитом «результат» своєї дихальної сесії. І за станом брізера, за його ставленням до свого процесу, до себе, до зовнішнього простору і людей можна вловити відповідь на те питання, яке я собі поставила: для чого насправді людина хоче послабити свій розум і якими є її очікування?

Мої спостереження показали, що досить часто очікування такі: коли жорсткий розум стане тихіше, коли вдасться розсунути його залізні ґрати (так, часто йдеться про боротьбу з розумом, а не про те, щоб дати йому його місце і перестати з ним боротися), подолати внутрішні обмеження — розкриються небеса й відкриється шлях до звільнення, до більшої ясності, до мудрості, до усерозуміння, усеприйняття, безумовної любові, фантастичного творчого життя, розкутості у стосунках, усемогутності і так далі, кожному своє. Усі ці слова звучать пишномовно, але прагнення і справді часто є масштабними і, мені здається, знайомими багатьом. Ідеали, дороговказні зірки — те, що надихає рухатися до них протягом всього життя.

Насправді ж виявляється, що, коли захист розуму в процесі холотропного дихання слабшає і тюремні ґрати розсуваються, зовсім не сходи до небес з'являються, натомість людина занурюється у свій внутрішній океан — у свої ПОЧУТТЯ. Дуууууже різні. У тому числі болючі. Чим сильнішою є необхідність усе контролювати, тим більший захований за ґратами біль. Багато болю. Цей серцевий океан раптом з кожним ударом, з кожним видихом починає виштовхувати біль, розкриваючи провину, образи, злість, лють, безсилля, сором, розчарування, горе, які народилися у ситуаціях емоційних потрясінь і не були прожиті до кінця, не були виражені, проявлені. Саме тоді сформувався захист. Цей захист колись врятував, дозволив не зруйнуватися, вижити.
Я розумом усе розумію, а зробити по-іншому — не можу
Такі ситуації накопичувалися усе життя, до сьогоднішнього дня, і, щоб стримувати болючі почуття у провокаційних ситуаціях, розум усе більше й більше потовщував ґрати. Та біда у тому, що за ґратами опиняються УСІ почуття, неважливо, чи розум вважає їх позитивними, чи негативними. Людина не може відчувати вибірково. Розум захищає від повторного переживання болю — а заразом і від можливості повною мірою відчувати усі інші почуття. Якщо частково перекрити шланг, звузивши прохід, вода буде виливатися однаковим струменем, неважливо, чи я вмикаю холодну воду, чи гарячу. І можна уявити, що відбувається, якщо я затикаю шланг повністю – і даю хороший напір води. Те саме відбувається з нами, коли ми стримуємо інтенсивні переживання.

Звільнення від кайданів розуму доволі часто уявляється як перехід відразу у легкість, простоту, глибинне знання про все на світі, володіння собою (схоже на очікувану дію якоїсь «чарівної таблетки»). А на ділі виходить, що ми відмикаємо в'язницю, в якій живе наше власне серце, що чекає на звільнення, таке ніжне і таке бурхливе, таке вразливе, таке живе.
Photo by Jeremy Bishop
Захисні механізми психіки — це не лихо, якого треба позбутися, вони потрібні. Уся справа в тому, наскільки вони гнучкі і чи можемо ми користуватися ними на власний розсуд, коли це необхідно (життя у соціумі непросте), і чи можемо ми відкривати своє серце — за своїм велінням.

Відкривати його до краси цієї планети, до іншої людини, до дитини, до мами чи батька, до усіх живих істот, до ідей, до творчості. Бути здатними вільно віддавати і брати, відпускати і впускати, піклуватися і приймати турботу... Все це і навіть більше — чудеса! — стаються, коли серце не переповнене зіпрілими, токсичними почуттями (це може бути і невиражена любов, і ніжність — не тільки «негатив»).
Людина, яка рухається до цілісності — та, яка знаходиться у контакті і зі своїм тілом, і з розумом, і з почуттями, не заперечуючи і не знецінюючи жодної складової
Ключ до того, щоб віднайти себе, до перетворення життєвих потрясінь у досвід, на який можна спиратися, замість того щоб сидіти у нього в заручниках — як звикле, в яйці. Одначе «яйце у качці, качка у зайці, заєць у шоці». Почуття запечатані. Проте з цим можна успішно працювати, якщо є розуміння, що спочатку тіло і почуття — потім мудрість. Я глибоко переконана, що мудрість знаходиться на шляху до цілісності, а людина, яка рухається до цілісності — та, яка знаходиться у контакті і зі своїм тілом, і з розумом, і з почуттями, не заперечуючи і не знецінюючи жодної складової. І тут я, звичайно, сильно суперечу тим, хто буквально трактує слова про «відкинути розум, відкинути почуття, звільнитися від влади тіла і його відчуттів — і стати просвітленим».

Як на мене, набагато більш «робочий» варіант — у повсякденному житті знаходити форму прояву своїх почуттів, проживати їх у конкретних життєвих ситуаціях з конкретними людьми. Або, якщо хочеться дозволити собі форму і вирази не вибирати, можна прийти на холотропне дихання і вивільняти накопичене у дбайливому просторі й без наслідків, якого вигляду це не набувало б, як би не звучало.

Розуміння того, що звільнення від кайданів розуму не завжди обіцяє миттєве просвітлення, а набагато, набагато частіше означає зустріч зі своїм болем і важкими переживаннями, дозволяє рухатися на шляху особистої трансформації.
Photo by Alvaro Reyes
За розмотуванням клубка почуттів потихеньку настає ясність. Внутрішні сльози, кров люті або туман безсилля перестають застеляти очі — ми наводимо різкість, з'являється можливість не лише відчувати почуття, а й усвідомлювати їх, проявляти, бачити себе й іншого, чути, помічати, відрізняти, знаходити новий досвід, відкриватися йому, проживати його, ставати мудрішими. Адже ілюзії, що призводять до розчарувань у собі, в людях, у стосунках і у житті як такому — це не зовнішня реальність, а внутрішня, це лінза, через яку ми бачимо і сприймаємо себе та світ.
Фасилітатор холотропного дихання у «МХД» з 2014 року, особиста практика ХД — з 2011 року. Фахівець із сенсорної інтеграції в діалозі. Викладач крія- і хатха-йоги. I ступінь програми «Теорія і практика гештальт-терапії» (МГІ). Редактор.
Ольга Семидочна
фасилітатор холотропного дихання
e-mail: olga[at]grof.com.ua
Отримайте «Дайджест МХД» на ваш e-mail
Write Close
Close
Ваш гід у розширені стани свідомості
Детальніше про «Дайджест МХД»
Дізнатися про події «Майстерні холотропного дихання»
Close
Майстерня
холотропного дихання
+38 067 225 3289
www.grof.com.ua
mail@grof.com.ua
Київ, вул. Трьохсвятительська, 5/1А, кімната 203
Майстерня холотропного дихання
Київ, вул. Трьохсвятительська, 5/1А, кімната 203
станція метро «Майдан Незалежності»
© 2017-2018 «Майстерня холотропного дихання»
Політика конфіденційності
Відправити повідомлення