www.grof.com.ua
колонка фасилітатора

«Я все про вас знаю»




Ольга Семидочна
фасилітатор холотропного дихання
Того, хто йде шляхом пізнання і духовного розвитку, будуть спокушати навіть ангели. Так я почула фразу, якої ані знайти не можу, ані автора згадати.

Ця думка дуже мене пробуджує. І витвережує.
В основі всієї моєї роботи – і внутрішньої, і спрямованої назовні, у соціум – лежить світогляд, що враховує не лише фізичну та психічну, але й духовну природу людини. Зокрема, холотропне дихання для мене як для клієнта і фасилітатора – і про самопізнання, і про глибинну психотерапію, і про духовний шлях. За останні роки у робочих і навколоробочих полях мені довелося неодноразово стикнутися з людьми, які – знають. З кимось зустрілася особисто, когось цитували очевидці.

На моє враження, знавці знають щось або навіть щось головне – про Іншого. Про мене. Про нього. Про неї. Не глобально на все життя знають, а ось у конкретний момент. Начебто я не бачу очевидного – ну ось же у мене футболка навиворіт або вус відклеївся. І всім своїм єством вони це «я знаю» (часто – «я знаю краще», «я знаю більше») транслюють. «До речі, ти помітив, що цей світ сповнений людей, які абсолютно впевнені, ніби прекрасно розуміють, що відбувається з іншими?..» (Макс Фрай «Окуляри Бакка Бугвіна»)
Я у повазі й здивуванні, людино. Кожної миті ти для мене – відкриття. Я відкриваю тебе у своєму незнанні
Я так само пильно спостерігаю за собою і намагаюся помічати свої «я знаю про тебе» і «я знаю про тебе краще» (зовсім необов'язково промовлені вголос) у найбуденніших життєвих ситуаціях – вдома, у «великому світі», у «Майстерні...», у школі, де навчаються мої діти. У контексті духовної гордині це, на моє відчуття, те місце, де міг би відбутися, але не відбувається перехід на новий виток спіралі індивідуального розвитку. Як блукання ходженими мною ж стежками – там багато впевненості у кожному кроці, там безпечно, можна з заплющеними очима йти, там я своя, десь навіть господиня. Хронічним симптомом стає питання: хочу змін у житті ось тут і тут, але чому нічого не змінюється?

Незнання – одна з центральних практик (я б навіть сказала – станів) фасилітатора, поряд з присутністю. «Людино, вітаю тебе. Я нічого про тебе не знаю. Я нічого про тебе не знаю, коли ти говориш – тому що коли ти говориш, я тебе слухаю. Я нічого не знаю про тебе, коли бачу твої переживання – бо тоді я на тебе дивлюся і бачу те, як ти проживаєш щось, і мені недоступне це як, тому що воно у тебе всередині. Я у повазі й здивуванні, людино. Кожної миті ти для мене – відкриття. Я відкриваю тебе у своєму незнанні.

Поруч з тобою, твоїми переживаннями, словами в мені теж піднімаються почуття, досвід, але я відкладаю їх – щоб повернутися до них пізніше і добряче подумати, дізнатися щось про себе.

І у мене немає для тебе рецептів у відповідь на твої запитання, якщо ти раптом ставиш їх. Мої рецепти – про моє життя і про мене, а твої – точно є в тобі самому, і більше ніде», – приблизно так, коли фасилітую на воркшопах з холотропного дихання, я проживаю Зустріч з людьми.
Photo by Dulcey Lima
Нещодавно мені пощастило скуштувати дієву пігулку від суб'єктивності (і віддалення від Іншого) – феноменологічний метод. Роджер Друітт, антропософ, який свого часу вивчав математику в Кембриджі й спеціалізувався у галузі економіки та комп'ютерних наук, терпляче навчаючи слухачів триденного семінару бачити гілку дуба, а не свої враження, асоціації, почуття, уявлення, тлумачення про неї, сказав: «Хаосу немає в дереві – він є лише у моїх почуттях».
Світ почуттів – невід'ємна і вкрай важлива частина людини, але не єдина й не головна. Коли я усвідомлюю свої почуття, то бачу, як за ними часто втрачаю власне те, що їх викликає, якщо не додати до враження об'єктивності, здатної мислити видимими поняттями, роздивитися метаморфоз.

Ось переді мною людина. Вона голосно говорить – і висота її голосу мене пронизує, бурхливо жестикулює – і занадто близько при цьому сидить, потік її думок безладний – як вона взагалі це ув'язує? де логіка?, говорить довше, ніж було б доречно і т.д. Якісь висновки про неї, засновані на першому враженні, можна було зробити, щойно вона почала говорити. Ні, це навіть пізно. Можна за першим sms вже дещо про неї зрозуміти – за тим, вона привіталася чи ні, яким тоном... Зрештою, є ж іще й міжрядковість – а я ж умію читати між рядків.

У мене до себе в такому випадку виникає питання: а чи точно за цим усім я бачу Іншого?
Коли я усвідомлюю свої почуття, то бачу, як за ними часто втрачаю власне те, що їх викликає
«Ми маємо здатність розрізняти, яка трохи піднімає... маски. Завдяки їй ми розуміємо, що людям судилося бути хранителями один одного. Але ж для цього нам потрібно тільки вміння володіти собою. Воно сильніше, ніж бажання висилати свої власні думки, немов комариний рій, проти чужих поглядів. Адже саме в тому й полягає шляхетність нашого мислення, що воно утворює ґрунт, куди може пустити коріння чуже мислення. Через наші поняття ми нічого не дізнаємося про внутрішню суть іншої людини. Для нас вона може розкритися лише через її власні думки. І навіть не стільки через зміст, скільки через їхню смислову послідовність, звучання почуттів і напруження волі» (Герберт Вітценман «Дванадцять чеснот»).

Я вправляюся в цьому щодня: розмовляючи з мамою по телефону, реагуючи на питання продавця, спілкуючись із доньками, вирішуючи робочі питання в колі колег, дивлячись на пасажирів у метро, розмовляючи з другом... Цікава практика. У ті хвилини, коли в мене виходить, розганяючи своїх «комарів» і звільняючи місце Іншому у себе всередині, цілком і повністю бути присутньою для нього, вслухатися в нього, поки він говорить або багатозначно мовчить, я, як у холотропній подорожі, «дихаю і дивуюся»: яка ж вона Інша, глибока, ця людина. Цілий невідомий Всесвіт.

І кожне моє «знання» про неї, про її внутрішній устрій, почуття, уявлення, вчинки – це не про неї. А про мене. Тоді я намагаюся терпляче дивитися на ці свої «знаю»-поривання – і, щоб не прорвало, відкладаю їх вбік, на потім, для власної внутрішньої роботи.
Photo by Clem Onojeghuo
Ця спокуса – відчуття, переконаність, що «я (зі своєю інтуїцією / кваліфікацією / проникливістю / досвідом / широтою поглядів / просвітленістю) знаю про тебе більше і краще, ніж ти про себе сам» – здатна набувати найрізноманітніших форм, від прямих і відвертих до химерних, до найнепомітніших, наймайстерніших.

Особливо непомітно вони вистеляються дурманним туманом, коли озираєшся назад і окидаєш хазяйським поглядом накопичені знання й досвід (таке може трапитися у будь-якому віці – і в 25, і в 40, і в 60), у тому числі здобуті багатьма зусиллями, кров'ю і потом. При цьому хтось із тих, хто стрівся на шляху, обов'язково хоч раз назве тебе фахівцем, професіоналом, майстром або вчителем... З приходом таких часів тихе світло своїх знань та досвіду, може здаватися, осяває все навколо, й іншого ніби і справді бачиш наскрізь... і як же чудово розпізнавати це – і повертати слова тому, хто говорить, відсувати себе вбік, прибирати з-під софітів і ставати органом сприйняття та спостереження, органом мовчання і благоговіння, даючи простір Іншому – його думкам і словам, його півтонам, його переливам, його особливості та звичайності.
Фасилітатор холотропного дихання у «МХД» з 2014 року, особиста практика ХД — з 2011 року. Фахівець із сенсорної інтеграції в діалозі. Викладач крія- і хатха-йоги. I ступінь програми «Теорія і практика гештальт-терапії» (МГІ). Редактор.
Ольга Семидочна
фасилітатор холотропного дихання
e-mail: olga[at]grof.com.ua
Отримайте «Дайджест МХД» на ваш e-mail
Write Close
Close
Ваш гід у розширені стани свідомості
Детальніше про «Дайджест МХД»
Дізнатися про події «Майстерні холотропного дихання»
Close
Майстерня
холотропного дихання
+38 067 225 3289
www.grof.com.ua
mail@grof.com.ua
Київ, вул. Трьохсвятительська, 5/1А, кімната 203
Майстерня холотропного дихання
Київ, вул. Трьохсвятительська, 5/1А, кімната 203
станція метро «Майдан Незалежності»
© 2017-2018 «Майстерня холотропного дихання»
Політика конфіденційності
Відправити повідомлення