Кінойога:
«Формула любові»

Перелік фільмів для цієї мети і подальшого обговорення Тев Спаркс пропонує у своїй книзі «Кінойога», але вони переважно американського виробництва (що цілком логічно, беручи до уваги постійне місце проживання автора) і далеко не завжди відомі нашому глядачеві. Однак завдяки універсальності методу кінойоги ми вирішили застосувати його до низки фільмів, що припали нам до душі, радянського виробництва, навряд чи знайомих Спарксу, зате добре відомих нашому глядачу.

Першою серед обраних картин стала «Формула любові» (1984) режисера Марка Захарова, знята за сценарієм Григорія Горіна. Горін адаптував і осучаснив (не сказати обезсмертив) повість Олексія Толстого «Граф Каліостро», перетворив її на своєрідну комедію дель арте, але на інший, скажімо так, російський лад. Чудова музика Геннадія Гладкого передала добру половину всіх емоційних і чуттєвих моментів фільму. Картина має цілий ряд смислів, але ми розглянемо її саме у контексті кінойоги.

Проаналізувати цю картину як приклад для кінойоги цікаво з тієї причини, що у фільмі присутні троє явних головних героїв і один неявний. Перебуваючи на одному відрізку спільного шляху, кожен з них здійснює власну подорож: від фізичної до духовної.

Перший герой – це граф Каліостро (Нодар Мгалоблішвілі, який говорить голосом Армена Джигарханяна). З одного боку, маг і авантюрист, грубо кажучи – шарлатан, а з іншого – по суті своїй самотній, втомлений від життя чоловік, який усе ніяк не награється у свої світські ігри. Граф – яскравий представник явища, яке Тев Спаркс називає «зоною війни» (а Станіслав Ґроф називає третьою базовою перинатальною матрицею – БПМ-III), яка характеризується нескінченними погонями, дуелями, романами й пристрастями. І ось Граф Каліостро несподівано потрапляє до зовсім іншого культурного контексту, заїхавши «на гастролі» до Росії. Ритм його звичного життя вимушено сповільнюється, оскільки іноземцеві, який не знає багатьох нюансів буття у російській глибинці, вкрай непросто одразу до них пристосуватися. Зі своєї «зони війни» він потрапляє у своєрідну «зону пастки» (БПМ-II): «карета зламалася, коваль у бігах», – звідки, здавалося б, немає виходу.

Те, що для графа Каліостро є рутинною процедурою, одним з порівняно чесних методів відбирання грошей у населення, для Федяшева – справжня подія й узагалі межа його мрій. Трохи звертаючи зі шляху кінойоги у бік юнгіанської психології, можна сказати, що Каліостро втілює тіньовий аспект Федяшева, ту його частину, від якої Олексій втік із Петербурга і, ймовірно, через яку й обожнює мармурову статую жіночої фігури, встановлену колись його предком. У неї герой і сподівається вдихнути життя за допомогою таємних знань великого магістра. Тому їхня зустріч здатна багато чого змінити у долях обох.

Третій головний герой, а точніше, героїня – Марія (Олена Валюшкіна) – супутниця графа, яка супроводжує його лише з тієї причини, що нібито через неї він підтримує одужання її хворого батька (Георгій Крамеров). Це чистісінька афера, але не будемо судити графа занадто суворо, бо йому ще доведеться відкрити для себе дуже багато. Так от Марія йде за покликом свого серця, спочатку покірливо слідуючи за графом, а потім просячи його допомогти закоханому юнакові, абсолютно не уявляючи, які наслідки матиме це прохання. Її шлях – це шлях серця і просто фізичне переміщення його у просторі.

А ось четверта, неявна героїня – це любов, чию формулу так старанно намагається вивести старіючий граф і що так і не судилося йому зробити. Спочатку Федяшев загнав любов у зону пастки, її об'єктом є мармурова статуя селянки Параски Тулупової. Але в міру процесу оживлення статуї усі учасники цього ритуалу зазнають змін, і під мудрим і чуйним керівництвом своєї тітоньки Олексій Федяшев переключає своє почуття з неживої статуї на живу Марію, що знаменує народження справжньої, живої любові. Звичайно, їй належить ще витримати випробування, відмовитися від ритуалу, який вже запустив граф Каліостро, відмовити Федяшева й графа від дуелі («зона війни» ще не до кінця пройдена) – дуелі, яка стала визначальною для почуттів Марії.

З жертовної любові (щоб був здоровий татко, щоб тільки граф живий залишився) вона перетворюється у взаємне почуття, яке Марії доводиться відстоювати перед своєю совістю. Але тут вже молодих людей підтримує всюдисущий доктор: «Як там наш татко?» – запитує він абсолютно очманілого від дуелі й потоку усвідомлень графа й сам же відповідає на втіху закоханих: «Татко погодився». Що ж, Олексій Федяшев отримує те, заради чого він звернувся до графа – матеріалізацію об'єкта зітхань, Марія отримує гідного чоловіка, вони досягають «зони свободи» (БПМ-IV). А що ж граф?

Граф Каліостро отримує набагато більше, ніж примарне змагання з Богом за те, хто ж з них запалив вогонь любові. Він отримує свободу вийти з «зони війни», більше нікуди не тікати, а примирятися зі своєю смертю. Не те щоб зробити її порадником, ставши на шлях воїна, але прийняти її. А після цього він отримує ще більший дар. Цей зруйнований ідеал, скинута з п'єдесталу мармурова статуя зупиняє його втечу від поліції й самого себе та дає шанс усвідомити, що, можливо, вперше у своєму житті, сам того не бажаючи, він зробив щось, за що йому не буде соромно, коли він постане перед Творцем, бо він оживив любов. І як символ цієї ожилої любові вибігає онука тієї Параски Тулупової, з якої й ліпили цю саму статую, теж Парасковія Тулупова (Анна Андріянова), з безпосереднім, дитячим запитанням до графа: «Дідусю Каліостро, а правда ти мою бабусю оживляти будеш?» – і займає місце статуї на п'єдесталі. У цей момент треба бачити погляд графа, вираз його обличчя, ту сердечну посмішку, що не з'являлася жодного разу з самого початку картини.

Стати подібним до Бога у своїй творчості означає і стати любов'ю, тому що Бог є любов. І від усвідомлення цього усі попередні помисли й задуми Каліостро руйнуються в одну мить, мить його просвітління, його звільнення від прагнення одвічно кудись бігти, затівати чергову аферу, виманювати у когось гроші, просто метушитися. Здатися в руки правосуддя - це вже усвідомлений вибір людини, яка отримала вищу свободу. І, звісно, портрет пензля Модеста Загосіна (Віктор Махмутов) з усіма головними дійовими особами зобразив цей стан просвітлення і любові.