Життя, смерть і психоделіки

— О, великий вплив. У нас є про це численні свідоцтва. У 1993 році молекулярний біолог і хімік ДНК Мулліс отримав Нобелівську премію за розробку методу полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), яка дозволяє значно збільшувати вміст специфічних послідовностей ДНК; це основна методика в області біохімії й молекулярної біології. Під час симпозіуму в Базелі, на святкуванні сотого дня народження Альберта Хофманна, Альберт відкрив секрет, що Кері Мулліс сказав йому, що ЛСД допоміг йому в розробці полімеразної ланцюгової реакції.

Френсіс Крік, лауреат Нобелівської премії, батько сучасної генетики, перебував під впливом ЛСД, коли виявив подвійну спіральну структуру ДНК. Він поділився зі своїм приятелем вченим тим, що часто використовував невеликі дози ЛСД для підвищення продуктивності свого мислення. Він сказав, що це ЛСД допоміг йому розгадати структуру ДНК, зробити відкриття, яке принесло йому Нобелівську премію.

Стів Джобс сказав, що прийом ЛСД був однією з двох або трьох найважливіших речей, які він зробив у своєму житті. Він заявив, що люди з його оточення, які не поділяли його контркультурне коріння, не змогли б повною мірою сприйняти його ідеї.

Вілліс Харман зібрав у своїй книзі «Вища творчість» безліч прикладів вирішення у незвичайних станах свідомості проблем високого рівня. Я вважаю, що вивчення впливу на творчість на сьогоднішній день – найбільш цікава царина можливого застосування психоделіків. Запропонуйте їх людям, які є експертами у певних сферах, таких як космологія, квантово-релятивістська фізика, біологія, теорія еволюції і так далі – особам, які володіють величезною кількістю інформації про ту чи іншу галузь та знаються на проблемах, що потребують вирішення.

— Число цих, здавалося б, непояснюваних явищ зростає, і це відбувається у дисциплінах будь-якого роду. Я гадаю, що концепція пси-поля (або Акаші) Ервіна Ласло є найбільш перспективним підходом до пояснення цих явищ, що розбивають традиційні уявлення. Думаю, все це вказує на те, що нинішній моністично-матеріалістичний світогляд є багато в чому неповноцінним і що нам необхідний зовсім інший погляд на реальність.

Однак в академічному світі панує величезний опір новим спостереженнями, тому що перегляд, який необхідно здійснити, є занадто радикальним, таким, який не можна обробити за допомогою невеликої кількості розрізнених даних, незрівнянно малою для даного випадку кількістю гіпотез, зроблених потроху то тут, то там.

Ми повинні визнати, що основна філософія західного наукового світогляду серйозно помиляється і що у багатьох відношеннях шамани первісних і древніх культур мали більш адекватне розуміння реальності, ніж ми. Ми дізналися багато нового про світ матерії, але з точки зору основного метафізичного розуміння реальності західна наука збилася з шляху.

— Я не думаю, що це знаходиться в ДНК або в головному мозку. Я не думаю, що в чомусь, що ми можемо розглядати як матеріальний носій, принаймні не у звичайному сенсі цього слова.

— Так. Найкраща модель, яка зараз у нас є, це концепція Ервіна Ласло про те, що він звик називати пси-полем, а зараз називає полем Акаші. У своїх останніх двох книгах «Гіпотеза зв'язності» та «Наука і поле Акаші», він описує його як субквантове поле, де все, що коли-небудь відбувалося у всесвіті, записується у вигляді голограми, так що при певних умовах ми можемо налаштуватися на неї й мати відповідні переживання.

Наприклад, у незвичайних станах свідомості, ми можемо переживати сцени зі Стародавнього Єгипту або Французької революції, тому що є об'єктивно існуючий запис цих подій у цій області. Крім того, люди, які вловлюють цю інформацію, можуть прийти до консенсусу щодо того, що вони відчували переживання про подібні речі.

— Зрештою, я не вірю, що спогади, які ми переживаємо в ході психоделічних сеансів, зберігаються у головному мозку, точно, не всі з них. Я вважаю, що багато які, очевидно, не мають будь-якого матеріального носія у звичайному сенсі: родові, колективні, філогенетичні та кармічні спогади, архетипічні матриці тощо. Останнім часом велося багато дискусій про існування пам'яті без матеріального носія, наприклад, про морфогенетичні поля Руперта Шелдрейка чи про поле Акаші Ервіна Ласло. Тож я не думаю, що пережите нами зберігається у головному мозку. Я вважаю, що мозок опосередковує свідомість, але не породжує її, і що він передає спогади, але не зберігає їх.

— У моїх психоделічних сесіях в мене були переживання, вельми нечисленні, в яких я був упевнений, що перебував у тому самому місці, куди ми потрапляємо після смерті. У деяких сесіях я був абсолютно переконаний, що це вже сталося, і був здивований, коли повертався назад, опиняючись у тій обстановці, де приймав речовину. Таким чином, досвід перебування в бардо у цих переживаннях є надзвичайно переконливим.

Тепер у нас також є багато клінічних спостережень, які дозволяють припускати, що свідомість може діяти незалежно від мозку. Яскравий приклад – переживання перебування поза тілом у навколосмертних станах. Деякі позатілесні переживання можуть ставатися з людьми не лише тоді, коли вони перебувають у стані клінічної смерті, але й коли їхній мозок мертвий.

Кардіолог Майкл Сейбу описав пацієнтку на ім'я Пем, у якої була велика аневризма базилярної артерії і яка мала пройти ризиковану операцію. Для того щоб її оперувати, вони повинні були спочатку заморозити її мозок до такого ступеня, щоб він припинив генерацію мозкових хвиль. І, в той же час, у неї було одне з найсильніших, які коли-небудь спостерігалися, позатілесних переживань, із точним сприйняттям навколишньої обстановки. Після операції вона змогла дати точний опис операції та намалювати інструменти, які вони використовували. Тож ці спостереження вказують на те, що свідомість може працювати незалежно від нашого тіла, коли ми живі, що робить дуже ймовірним припущення про те, що щось подібне можливе після того, як наш організм помер.

— У мене були переживання, насправді, дуже нечисленні за довгі роки, які я міг би віднести до свого досвіду переживання себе як Бога. У моїх сесіях я переживав багатьох богів – архетипічних фігур різноманітних форм з різних світових культур. Але те, що я пов'язую з Богом (Божественним), має під собою досвід, який знаходиться за межами будь-яких форм. Те, що я випробував як Бог, важко описати; як відомо, містики часто відгукуються про свій досвід, як про невимовний.

Найкраще це можна описати, як неймовірно потужне джерело світла з інтенсивністю, яку я раніше навіть не міг собі уявити. Але, насправді, було б не зовсім справедливо ставитися до нього, як до світла, оскільки це було набагато більше, ніж світло. Здавалося, що він містить усе, що існує в абсолютно абстрактній формі, і це перевершує усі мислимі полярності. Було відчуття нескінченного безмежного творчого потенціалу. Було відчуття особистості і навіть почуття гумору (космічного роду).

Переживання себе Богом (Божественним), видається, за певних умов, доступним для всіх людських істот. Якщо у вас не було такого досвіду, то немає сенсу говорити про це. Поки люди змушені говорити про віру в Бога або невіру в Бога чи, як на те пішло, про віру в минулі життя або невіру в минулі життя, це не буде мати ніякого значення, тому що у них немає нічого, через що вони пройшли б. Їхня думка не має жодної реальної основи; вона відображає вплив їхніх батьків, їхнього проповідника чи того, що вони прочитали. Після того, як у вас були переживання, ви знаєте, що вони були реальними і переконливими.