Свідомо повертаючись у дитинство,
ми можемо віднайти свою силу

Зоя: Секс – це як раз те місце, де зустрічаються біологія і психологія. Є біологія – це тіло, анатомія, рівень та інтенсивність гормонального фону. І є психологічна складова, яка пов'язана з тим, як я формувався, в якій сім'ї, в яких стосунках, як взаємодіяли батьки між собою, сестри, брати, бабусі, дідусі, які послання вони мені давали, які якості жінок і які якості чоловіків вважалися втіленням жіночності або мужності.

Впливає і те, яке ставлення було до сексу: про нього ніколи не говорили або говорили відкрито? Це може бути і просто внутрішнє ставлення, яке не озвучується, але яке дитина зазвичай відчуває. На більш глибокому рівні сексуальність пов'язана також з тим, як батьки ставляться до тіла дитини – дитина зчитує це на підсвідомому рівні й «записує». Якщо є якийсь осуд і страх, якщо має місце покарання, то народжується сором.
Також на формування сексуальності впливає перинатальний період – те, як і в яких умовах народжувалася дитина, які були перші контакти з її тілом. Звідти родом можуть бути сексуальні вподобання людини.

Секс точно є тим, що пов'язане з цим життям, з тілом, з тим збудженням, яке в ньому народжується, і з тим, як ми його задовольняємо. Тут до сексуальності додається ще й психологічний аспект – моє уявлення про те, яким я повинен бути, ким я є і ким не є. У цьому місці ми повертаємося до прийняття свого тіла, прийняття своєї статі, своїх бажань, своїх сексуальних потреб, які я маю задовольняти. Це дуже схоже на стосунки з їжею.

Ось, мабуть, найпростіші рівні, але є також інші – коли ми потрапляємо під вплив архетипів, і це вже про розуміння ролей: як у моєму уявленні поводиться мама, дружина, господиня, бабуся, коханка і т.д.

Зоя: Для того щоб зрозуміти, яка я зараз жінка або який я зараз чоловік. Оскільки те, хто я є зараз – це сума різних знань, які в даний момент проявляються, і плюс – це важливо – перед ким вони проявляються, тобто – про кого я говорю, кому я це кажу і в якому контексті.

Якщо я заплющую очі й іду у внутрішню медитацію, приєднуючи до цього процесу тіло і терапевтичний простір, тоді у мене є можливість відправитися трохи глибше – і зустрітися з тими своїми переконаннями або історіями життя, де у мене сталася зупинка почуттів і переживань. Почуття зупиняються у тому випадку, коли зупинити їх – життєво необхідно, коли відбувається небезпечна ситуація. Людина не робить це свідомо – у неї просто не залишається вибору, у ту мить це єдиний спосіб зберегти себе. Однак тоді ми маємо незавершену ситуацію – вона не прожита і не відреагована до кінця.

А зараз вже є досвід життя, який я прожив з того моменту, є доросле тіло, психіка та є розуміння, що я після того досвіду вижив, залишився цілісним і не зруйнувався – не втратив розум, не помер. Я вижив! І ось тоді я стаю героєм своєї історії, і травма перестає на мене впливати. Кожна людина – герой своєї історії, тому що вона робить найкраще, що може зробити у своєму житті.

Зоя: На нинішньому етапі свого життя я так це розумію: якщо у житті все добре, ми швидше будемо набирати ресурс, але трансформація не відбуватиметься. Трансформація відбувається тоді, коли людина у своїх життєвих обставинах підходить до краю травми або, наприклад, на тренінгах особистісного зростання (стрибки зі столу, падіння на спину тощо) – до межі свого переживання і зазвичай відчуває при цьому страх, сором, жах. Підходячи до цієї точки, людина може вибрати, зробити зусилля до зміни або не зробити.

І тут дуже важливі безпека й терапевтичний простір. Важливо саме самостійне рішення людини – зробити або не зробити зусилля задля зміни. А коли ми говоримо про те, що це роблять з нею інші, може з'явитися насильство – й тоді дуже складно сказати, де зусилля людини стає насильством.

Коли ми працюємо як тренери в Ошо-підході, у холотропному підході (саме підході, а не суто в методі), то наше завдання – щоб людина сама зробила цей вибір, який є у неї завжди, беручи на себе відповідальність за нього. Таким чином людина робить самостійний крок у трансформацію із готовністю подивитися у цей страх, відчинити цю «темну шафу», в якій є «скелет». У цьому і полягає основна суть і глибина холотропного та Ошо-підходу: людина все робить сама, усвідомлено, беручи на себе відповідальність.

У той момент, коли у неї піднімаються сильні почуття, людина обирає: йти їй далі чи зупинитися. Після цього зміни в житті відбуваються тому, що вона робить цей крок сама, але поруч з іншою людиною. Той, хто знаходиться у даний момент поруч, є провідником і виконує підтримуючу функцію. Обов'язково потрібен хтось ззовні, хто підтримає людину на цьому непростому етапі.

Зоя: Коли дитина народжується, мати для неї – цілий всесвіт, вона без неї не виживе, тому що вона абсолютно безпорадна. Відповідно до того, як дитина росте, вона вже менше потребує підтримки: вона навчається самостійно повзати, потім – ходити, починає сама виходити у світ. У цей момент, якщо все ідеально проходить, дитина стає самостійною, беручи на себе відповідальність на кожному етапі свого розвитку – привласнює собі, що вона може щось робити сама.

Порушується це у тих випадках, де дорослий затято не віддає відповідальність (дитину довго годують з ложки, приймають за неї рішення тощо) або коли дорослих немає поруч, а значить, є насильство або дефіцит. Це коли передали те, що не потрібно було передавати, або чогось недодали. Є ще пряме фізичне насильство, яке стосується порушення фізичних кордонів, та це вже трохи інший процес.

Коли відбувається фізичне насильство, вмикається тілесна пам'ять. У цьому випадку людині показані тілесні практики у захищеному терапевтичному просторі, щоб вона могла тілесно проходити це травматичне переживання при підтримці й у цілковитій безпеці.

Зоя: Дитина народжується героєм. Потім вона стикається з найрізноманітнішими реакціями батьків та інших людей – і починає втрачати цю силу, зустрічаючись зі страхом, болем, покинутістю. Тому свідомо повертаючись у дитинство, ми можемо повернути собі цю силу.

Трансформація відбуватиметься тоді, коли я у тому самому досвіді, але вже маючи ресурси, вчиню інакше, тобто сам зможу обирати інший спосіб реагування. Наприклад, якщо зазвичай я йшла, то зараз я, навпаки, залишаюся і дивлюся, що за цим відкривається. Або якщо я звикла нападати, бути агресивною, я пробую в цей момент проявити ніжність. Це інший вибір, інший досвід. Досвід, який записується у певному психологічному стані, причому записується тілесно і що дуже важливо (це як раз тантра) – поруч з іншою людиною. У такому процесі дуже добре розвивається спостерігач.

Розвиток внутрішнього спостерігача є дуже важливим у духовному процесі, це ресурсна частина людини. Спостерігач добрими, сповненими підтримки і позбавленими оцінювання очима просто дивиться і помічає, що відбувається.

Зоя: Майстри будь-якого напрямку завжди використовували дихання – це головний інструмент, за допомогою якого можна побачити іншу реальність, потрапити в інший стан свідомості та знайти інший сенс. Дихання – інструмент, завдяки якому ми можемо досліджувати свій внутрішній та зовнішній світ, розширюючи власне уявлення про себе та про інших людей.

Що стосується сексуальності, є два аспекти, які можна глибше дослідити завдяки диханню й тілесним практикам. Це те, як я сприймаю свою сексуальність, і те, як інші бачать і сприймають мою сексуальність (тобто як мене зчитують інші люди). Дихання й тілесні практики підвищують наш рівень усвідомлення та розширюють наше уявлення про себе й про сексуальний аспект нашого життя. Можна сказати, що дихання і тілесні практики є інструментом для більш глибинної та швидкої трансформації, порівняно з іншими методами психотерапії.

Зоя: У момент проживання цього досвіду біля тебе не терапевт, а інша жива людина зі своєю історією. Це так, як відбувається в житті, коли поруч з нами сидить партнер, який живе своїм життям, у якого свій глибокий внутрішній світ. У таких процесах добре проявляються якісь болісні речі, які ми звикли надійно ховати. Ми з дитинства навчилися їх не піднімати, утримувати, зупиняти.

У процесі поруч з іншою людиною, коли у мене піднімаються, народжуються важкі почуття, я можу це пережити і вийти з ситуації по-іншому, вийти з патерну поведінки, таким чином завершивши той травматичний досвід, який стався, усвідомлюючи при цьому, що тоді це було так, а зараз я можу вчинити інакше. І це «інакше» – зараз мій варіант, який вибираю тільки я. Так народжується цілісний досвід, який включає в себе тіло, почуття та усвідомлення.

Влад: Тому що ми не вміємо по-іншому. Ми поводимося так, як нас навчили. Можна спробувати грати роль доброго батька, але це не рятує. Діти дуже чутливі, вони відчувають, що батько «грає роль», а не живе поруч і отримує задоволення від взаємодії. І вони теж вчаться не жити, а грати ролі.

Ми можемо навчити дітей тільки тому, що самі вміємо. Діти як губки, вони не роблять те, чого ми намагаємося їх навчати, – вони вбирають нас, наші звички, наші страхи й маски з самого дитинства.

Можна надресирувати дитину правилам гарної поведінки (у суспільстві, за столом, з друзями). Але врешті-решт, дорослішаючи, дитина запитає себе: «А чому я повинен поводитися так, як мені сказали батьки? Я хочу по-своєму!»

Мені здається, набагато важливіше поділитися з дитиною своїми цінностями. Спираючись на них, ми обираємо лінію своєї поведінки (я залишаю осторонь зараз наше несвідоме). Важливо допомогти дитині виявити її цінності та навчити її приймати рішення відповідно до них.

Саме тому важливо знайти свою цілісність, подивитися в очі своїм страхам, знайти власну точку опори в житті. І тоді наші діти будуть вбирати це разом з нами.