Кінойога: смерть і відродження
барона Мюнхгаузена

Перелік фільмів для цієї мети і подальшого обговорення Тев Спаркс пропонує у своїй книзі «Кінойога», але вони переважно американського виробництва (що цілком логічно, беручи до уваги постійне місце проживання автора) і далеко не завжди відомі нашому глядачеві. Однак завдяки універсальності методу кінойоги ми вирішили застосувати його до низки фільмів, що припали нам до душі, радянського виробництва, навряд чи знайомих Спарксу, зате добре відомих нашому глядачу.

У межах метафори «подорож героя», на якій ґрунтується кінойога, ми розглянемо постать і шлях барона Мюнхгаузена – персонажа книги Рудольфа Еріха Распе «Пригоди барона Мюнхгаузена», зокрема, у тлумаченні, запропонованому в картині режисера Марка Захарова «Той самий Мюнхгаузен». Він зняв її за однойменною п'єсою Григорія Горіна, написаною із глибоким філософським розумінням життя й сильним сарказмом.

Барон Карл Фрідріх Ієронім Мюнхгаузен (напевно, найвизначніша роль Олега Янковського) благоденствує у «зоні безпеки» (БПМ-I за Станіславом Ґрофом), перебуваючи у світі своїх фантазій в родовому замку з коханою Мартою (Олена Коренєва), слугою Томасом (Юрій Катін-Ярцев) та декількома музиками, які виконують мелодії Олексія Рибнікова, незмінний атрибут п'єс Горіна, що глибоко западають у душу й створюють відповідний настрій для тієї чи іншої сцени.

Барону, який перебуває у своєму власному світі й керується своїми власними правилами, все-таки доводиться звертатися до соціуму за вирішенням власних проблем на кшталт підписання прохання про розлучення або вінчання з коханою. Але при цьому він нав'язує усім навколишнім свої уявлення про світоустрій, щиро вірячи в те, що доносить до них правду і, тим самим, приносить щастя. З іншої точки зору, барон поводиться егоїстично і, як маленька дитина, вимагає, аби всі сліпо наслідували його «світлі» ідеї, при цьому до прийнятих у суспільстві порядків і засад йому немає ніякого діла.

Процес розлучення, який після підписання прохання герцогом перетворився на просту формальність, через нестримне бажання барона дошукуватися правди й обов'язково повідомляти про результати усім навколо, опинився під загрозою краху. І тут своїм оголошенням про новий день, 32-е травня, барон сам себе загнав до тієї сумнозвісної «зони пастки» (БПМ-II), про яку говорить кінойога. Для того, щоб отримати розлучення й одружитися з Мартою, Мюнхгаузену належить відректися від усіх своїх історій, тобто, по суті, втратити свою особистість (як зазначили б сучасні психологи: несправжнє «Я», его, маску, але ж барон міркував інакше), самого себе, тобто померти як барон Мюнхгаузен і перетворитися на звичайну людину – садівника Мюллера, яких у Німеччині безліч. Саме оранжерея, де він вирощує квіти на продаж, чудово ілюструє ту пастку, в якій барон опинився. Він проіснував у ній впродовж трьох років, і вибратися звідти йому було б вкрай непросто. Та, на щастя, барон мав друга, який пробудив його до життя й викликав у ньому бажання повернутися до себе справжнього. Це його колишній слуга Томас, він зайшов провідати барона й застав його у досить жалюгідному стані: від Мюнхгаузена пішла Марта, і, живучи в оранжереї, він вже сам потроху став подібним до овоча.

Спонуканий своїм старим слугою, барон руйнує оранжерею, змиває з себе сіру личину Мюллера і відроджується у того самого, знаного своїми історіями, барона Мюнхгаузена. Та щоб повернути Марту, йому необхідно відродитися і в суспільстві, яке, вважаючи його померлим, навіть встановило йому пам'ятник. Звісно, суспільство було не готовим до таких радикальних змін. «Завтра річниця твоєї смерті. Ти що, хочеш зіпсувати нам свято?» - вигукує обурена баронеса-правовласниця, причому двічі протягом дії.

І тут виникає чергова «зона пастки» – в'язниця, куди кидають барона, звинувативши у самозванстві. Цьому, як не дивно, сприяє його інший друг – бургомістр (Ігор Кваша), який, утім, протягом всього фільму всіляко захищав і підтримував Мюнхгаузена у всіх дивацтвах і витівках, і завдяки якому згладжувались усі гострі кути у взаєминах барона з суспільством. Мабуть, бургомістр був найменше за всіх готовий до раптового «воскресіння» барона.

У якості судового експерименту, що представляє довгоочікувану «зону війни» (БПМ-III), яка так і не відбулась із Англією і при розлученні, барон має повторити один зі своїх славетних подвигів: полетіти на ядрі, випаленому з гармати, на Місяць, що у різних психологічних тлумаченнях символізує зачаття, тобто повторне потрапляння до «зони безпеки» (БПМ-I), а не до «зони свободи» (БПМ-IV). При цьому свободу бути самим собою, своє ім'я він зберігає: «Та зрозумійте ж, барон Мюнхгаузен славний не тим, що літав чи не літав, а тим, що не бреше». Але в цьому випадку свободу можна розуміти і як свободу від матриці смерті-народження, тобто нескінченної низки реінкарнацій, як вихід за межі тієї драбини на небо, якою підіймається вгору барон. З одного боку, ця драбина нагадує спіраль ДНК, а з іншого – сходи Якова, за якими настає з'єднання із власною Самістю, Вищим Я або Творцем, як цей стан називають у різних традиціях.

Постать того самого Мюнхгаузена стала настільки культовою, що Олегу Янковському саме в цьому сценічному образі поставили пам'ятник у Саратові. Та як би ми не намагалися вписати його в логічні схеми тієї чи іншої теорії, він усе одно опиниться за її межами. І немов пророцтво, актуальне як сьогодні, так і в інші часи, звучить його сакраментальна фраза-заповіт: «Розумне обличчя – це ще не ознака розуму, панове. Усі дурниці на землі робляться саме з цим виразом обличчя. Посміхайтеся, панове!»