Чому вам обов'язково треба спробувати
дихальну техніку, яка відправить вас
у тріп – без наркотиків

Вечірка розпочалася, як і сотні інших вечірок. Приблизно сорок жінок і двоє чоловіків зібралися під приводом «поспівати ом на вихідних» на сезонному велнес-заході на другому поверсі лофту Woom Center на Бауері. Я стала несподіваним «плюс-одином», якого заманили обіцянкою комбуча в необмеженому об'ємі й вишуканим веганським фуршетом.

Протягом першої години я бадьоро потягувала напій і зав'язувала знайомства у схожій на хіп-кафе кімнаті, кілька разів голосно цікавлячись, коли ж прибуде їжа. Нарешті надзвичайно красива довговолоса пара, одягнена у струменисті брюки й східні прикраси, дала нам знак крокувати через дверний отвір до зали без вікон, осяяної світлом рожевих гімалайських соляних ламп. Ми розташувалися на йога-матах, і дует – засновники Woom Center Девід та Еліан Зах-Шемеш – блаженно схилили коліна перед фалангою величезних гонгів.

Чи поїмо ми тут?

Не поїмо. Вони пояснили, що це буде звукова медитація, яка включає у себе сім хвилин холотропного дихання – техніки, розробленої у 70-ті чеським психіатром доктором Станіславом Ґрофом, одним з найбільш ранніх дослідників ЛСД і терапевтичного впливу психоделіків на психіку (це актуальна тема завдяки численним постам у твіттері про нещодавні дослідження, присвячені антидепресивним і заспокійливим перевагам псилоцибіна, інгредієнта галюциногенних грибів, для онкохворих).

Коли федеральний уряд заборонив такі дослідження на початку 70-х, Ґроф, який працював на той час у США, залишився без фінансування. І ось разом зі своєю дружиною Крістіною він поставив собі за мету розробити альтернативу без наркотиків – вона й стала технікою дихання, вдосконаленою в Есаленському інституті у Біґ Сурі (ясна річ), зі звуковим супроводом. Називається ця техніка грецькими словами holos, що означає «ціле» або «цілісність», і trepein, що означає «рух до».

При трохи глибших і швидших вдиху й видиху однакової довжини, пояснив Зах-Шемеш, ті, хто практикує, можуть увійти у змінений стан свідомості. Правильна практика, пояснила Еліан, триває протягом трьох годин. «Вона може бути неймовірно глибокою, – сказала вона. – Холотропне дихання дає доступ до недосяжних у нашому повсякденному житті царин психіки, а також до колективного несвідомого та єдності всього й усіх, подібно до того, як це відбувається у психоделічному досвіді або досвіді, отриманому на церемоніях з використанням речовин рослинного походження.

Люди описують широкий спектр фізіологічних, емоційних, психічних і духовних переживань, які занадто грандіозні, щоб їх можна було чітко означити словами, і які здатні рухатися з отриманого в минулому особистого травматичного досвіду у регресії в минулі життя, у проживання універсальних істин, зустрічі з божественним початком і багато іншого». Навіть такий скорочений формат сесії, як вона висловилася, «заспокоює постійну балаканину розуму, який скаче, як мавпа». З огляду на розвинену останнім часом звичку, яку можна охарактеризувати як мавпячу манію нескінченно переглядати політичні новини, я була готова щось робити зі своїм розумом.

Нам сказали одягти пов'язки на очі й почати хором виспівувати традиційний «ом» – та, імпровізуючи, переінакшувати його на свій лад, змінюючи тональність, додаючи приголосні. (Це відчуття піднімає настрій, вже один тільки цей досвід гідний цілої історії.) Як тільки почався холотропний процес, я вдихала і видихала відносно повільно, протягом декількох секунд, навіть коли вдихи й видихи навколо мене прискорилися. Потім я спробувала не відставати. Я відчула лоскотання у кінцівках, і за деякий час вони ніби випарувалися. Кілька разів я відчувала запаморочення, як перед непритомністю. Праворуч друг, який запросив мене сюди, вибухнув риданнями, що приносять полегшення.

Потім, коли прогриміли гонги і нам сказали дихати як звичайно, сталося щось дивне. Я отримала свою частку звукових ванн – і занурилася у ті часи університетських пустощів з різними хімічними речовинами, цікавими доктору Ґрофу. Але ніколи раніше я не бачила ані фіолетової квіткової мандали, що виникла переді мною і оберталася, ані образу моєї матері такого самого фіолетового кольору, який з'явився у центрі цієї мандали. Щойно це сталося, я зрозуміла, що моїм завданням (і досить давно) було відновити з нею зв'язок.

Точково я пережила спогади про свого колишнього і про нашу улюблену собаку, солодко-гіркі, проте не руйнівні, ніби я просто звільнялася від них. Щоразу, коли це траплялося, матеріалізовувався, наче телепатично мною викликаний, один із Зах-Шемешів (я відчувала їх) і грав на музичному інструменті прямо над моєю головою – це були дзвіночки, можливо, діджеріду, відправляючи хвилі жовтого світла (я бачила це, присягаюся) у простір мого усвідомлення.

Величні ідеї про те, що я могла б зробити зі своїм життям – з точок зору, з яких я його ніколи раніше не розглядала – ставали очевидними разом з новими блакитно-фіолетовими візерунками. Усе це відчувалося розкішно – як це описати? – ніби купання у водоспаді кришталевої життєвої сили чи купання серед лісів у «Фантазії». Або щось у цьому дусі.

На той час, коли усе завершилося, минула година. Ми повільно сіли і провели 10 хвилин у груповому обговоренні нашого досвіду – грандіозного в усіх сенсах. Я пообіймалася і обмінялася телефонами з моїми сусідами. Поділилася з другом одкровеннями про свій життєвий шлях, і ми домовилися про змову з метою виправити помилки адміністрації Трампа. Ніколи раніше я не відчувала себе настільки світлою, прекрасною і спокійною, ніколи не відчувала такої щасливої упевненості в тому, що я знайшла у цьому світі сенс. Мене навіть не хвилювало, що вечеря була готова.