Рух до цілісності та структура его

Мати его означає, що нам властиве дуже жорстке сприйняття себе й світу. Це багато в чому пояснює те, чому, наприклад, іноді з партнерами, братами, сестрами чи з батьками ви говорите: «Я не розумію, як він (чи вона) може таке казати!» або «…так бачити світ», так? «Що за маячня!» Чи був у вас такий досвід? Ви кажете: «Я НЕ РОЗУМІЮ!»

Тому що структура его — це спосіб сприйняття світу. Немов би ви носите окуляри, і ваші окуляри спотворюють усе, що ви бачите, усе, що ви відчуваєте, усе, що ви думаєте. Усе буде спотворене вашою структурою его. Тобто якщо у вас і в мене дуже різні структури его, ви можете сказати мені щось, що я сприйму так: «Та про що ти говориш?!» Кожен з нас сприймає конкретний момент по-різному через власну структуру его. Дехто говорить, що краще мати неврози, які взаємно доповнюють один одного (сміх). Це завжди складно, в будь-якому випадку.

Що відбувається, якщо все йде добре, у вас є ваше невротичне «я», і ви можете сказати: «Я». І коли ви говорите «я», складається враження, що ви знаєте, про що говорите. «Це — я», правда? І це «я» — подумайте про це хвильку — лишається якось розташоване всередині вашого тіла, коли ви думаєте про себе. Де воно? Де воно в вас? Більшість з нас (я сподіваюсь, і ви також) відчувають це як «я», так? Ви не говорите «я» ось так (вказує кудись назовні), еге ж? Це страшно. Так? Це — щось інше. А коли ви говорите «я» (принаймні, у цьому стані свідомості), ви говорите: «Я» (вказує на себе).

І наявність цієї структури его означає, що ми відділені від усіх інших, ми інкапсульовані у це тіло. Це капсула, в якій ми живемо. Отже, давайте подумаємо про те, як ми рухаємося до цілісності.

Ми рухаємося до цілісності, тому що ми прийшли з первісної повної єдності з усім — ми народилися, ми відділилися і почали процес сепарації, сепарації, сепарації, сепарації, сепарації… поки не стали «я», так? Кожен з вас говорить «я».

І настає момент в житті, коли ви стали настільки «я», наскільки могли, і більше немає можливості відділитися, щоб стати «я» ще більше, ще більше, ще, ніж ви вже є зараз. Настільки, наскільки я здатен, усе. Я вже настільки «я», наскільки можу ним бути. Так? І ви сидите на своєму дивані і такі: «О'кей, зараз я вже настільки я, наскільки це можливо — І ЩО? Я не щасливий, мені не подобається моє життя. І що тепер? Мені лише 30, я вже супер-супер-я — і що тепер?»

Майстри говорять: «тепер» — це місце, звідки все починається. «Тепер», «зараз» — це початок… Ми використовуємо першу половину життя, щоб створити справді потужну, дуже жорстку, сильну структуру «я», щоб потім усвідомити, що частина шляху, яка лишилася, — для його пом’якшення, щоб зробити його менш жорстким, щоб працювати над нашим неврозом, щоб усвідомити, що ми відкидаємо і придушуємо так багато речей — і працювати над їх інтеграцією, щоб повернути їх назад у нашу свідомість, є так багато тіней, котрих ми не знаємо — і пролити світло на ці тіні. Тобто це шлях нового єднання з усім, усе більшого й більшого.

Я не хлопчик, я дівчинка, але це не важливо, розумієте? Не така вже й велика різниця. Усвідомлювати, інтегрувати, інтегрувати, повертати знов до свого усвідомлення, бути емпатичним, бути соціальним, вчитися робити усе це доти, доки нарешті, якщо нам повезе, у кінці нашого шляху ми не повернемося у точку єднання з усім — і тоді зможемо сказати: я знову єдиний.

І це частина шляху, що лишається, це шлях до цілісності, шлях до завершеності. І немає жодних обхідних шляхів. Ми повинні створити добру структуру его, ми не можемо рухатися від цілісного «я», а ось тут я пропускаю усе це лайно… тобто прямую від буття Єдиним до буття Єдиним і проминаю невроз… — вибачте, так зробити неможливо. Тому ми вітаємо наш невроз і працюємо над ним.

Ось чому рух до цілісності має сенс. Це одна з цілей даної роботи. Дозвіл собі бути більше, знати, що ми більше, ніж те, що ми робимо. Ми більше, ніж наше его, набагато більше, усі ми.