12 речей, які вам варто знати
про холотропне дихання

Багато хто знає доктора Станіслава Ґрофа як провідного дослідника у клінічному використанні ЛСД у психотерапії. Інші знають його як засновника (разом з Абрахамом Маслоу) такого напрямку психологічної науки, як трансперсональна психологія.

На думку Кена Уілбера, Ґроф, «можливо, найвидатніший психолог у світі з живих нині». Багато хто також чув про метод, розроблений ним разом з його дружиною, Крістіною Ґроф, який називається холотропним диханням (Holotropic Breathwork ™).

У холотропного дихання була складна історія в Ірландії; процес мав різновиди під різноманітними назвами, а іноді, на мою думку, і з обмеженим розумінням самого методу. Термін «холотропне дихання» – це торговельна марка, й тільки ті, хто були студентами навчальної програми «Трансперсональний тренінг Ґрофа» (Grof Transpersonal Training) і отримали сертифікат, наділені правом його застосовувати.

Однак в Ірландії я чув терміни «холотропна терапія», «терапія Ґрофа» та навіть «Ґроффінг», і мені не ясно, чим вони були насправді. Це викликало широко поширені помилкові уявлення про реальний метод, про те, що являє собою ефективна практика та коли вона рекомендована.
Але навіть без цієї складної історії настільки тонкий і яскравий метод, як холотропне дихання, приречений на хибне розуміння.

У цій статті я прагну розвіяти деякі найбільш поширені помилки про холотропне дихання й допомогти практикам ХД, клієнтам і тим терапевтам, які хотіли б скерувати своїх клієнтів на воркшоп з холотропного дихання, визначити, якою ж є «найкраща практика».

На семінарах з холотропного дихання клієнти працюють у парах, один у ролі «того, хто дихає», інший у ролі «сіттера». Той, хто дихає, лежить на матраці, у той час як сіттер забезпечує його фізичну безпеку й підтримку під час сесії. Інструкції для того, хто дихає, полягають у тому, щоб, залишаючись із заплющеними очима, просто дихати глибше і частіше.

Це поступово вводить у незвичайний стан свідомості, подібний до яскравого сновидіння, і той, хто дихає, просто довіряє мудрості того, що з'являється. Практики можуть робити будь-які рухи, приймати будь-які положення тіла, видавати будь-які звуки, які захочуть. Переживання підтримуються музикою, яка починається з гри на барабанах або подібної «спонукальної» музики, досягає емоційного апогею, потім переходить у «сердечну» музику і закінчується споглядальною (медитативної). Кожна сесія триває три години.

Пізніше у той же день або на наступний, той, хто дихає, і сіттер міняються ролями. Сесії супроводжуються двома додатковими заходами: самовираженням шляхом створення художнього твору [наприклад, малювання мандали] і обговоренням [шерінгом] у малій групі. При цьому фасилітатори присутні весь час, для того щоб пояснити метод, створити безпечний простір, підтримувати процес і працювати з людьми, якщо ті відчувають будь-які труднощі.