Невидимість чоловічих сліз

Нещодавно я бачився зі своїм мануальним терапевтом, звичайний візит. Минуло багато місяців з того часу, як я бачив його, передовсім через те, що багато місяців я почувався дуже пригніченим. Ще у травні я приїхав для запланованої корекції, я був у сльозах. Це не мало жодного стосунку до моєї спини, але стосувалося мого життя. Доктор та всі інші в офісі побачили, що я плачу. Я не намагався приховати сльози. Однак ніхто цього не зазначив. Усі поводилися так, ніби я не плакав.

Але під час цього візиту я набагато більше почувався самим собою. Доктор потиснув мені руку з таким хвилюванням, якого я не пам'ятаю за жодне зі своїх минулих відвідувань. Він сказав: «Приємно бачити, що ви знову почуваєтесь добре!» Напевно, мій останній візит справив враження. Я внутрішньо посміхнувся тому, що тоді він нічого не сказав.

Коли я виходив, адміністратор згадала, що давно мене не бачила. Я сказав: «Так, і я думаю, що плакав, коли востаннє був тут». Вона кивнула і прошепотіла серйозним тоном: «Так, я так переживала за вас». Я утримався від коментарів. Я не хотів заперечувати її вибір відчувати все, що вона хотіла відчувати, але подумав: нічого собі, мені погано через людей, яким погано, тому що я бачу їх в емоціях. Це змусило мене згадати, як я вперше плакав на людях, у дорослому віці, і мені було на це начхати.

У жовтні 2008 року я відвідав першу в своєму житті подію з особистісного росту в Канзас-Сіті, штат Міссурі. Це був тижневий медитативний рітріт з Centerpointe (Centerpointe Research Institute – Прим. пер.), які створили Holosync, техніку медитації, що я використовував менше року. Я читав відмінні відгуки про цей щорічний захід, і коли дізнався, що вони будуть проводити його востаннє, вирішив піти. Той тиждень змінив моє життя. Одним з основних факторів став мій перший досвід роботи з холотропним диханням (потім я дихав ще не раз і навіть написав про це книгу).

Під час дихання я виявив, що оплакую свої попередні спроби самогубства і щиро святкую своє життя. Вперше я прийняв той факт, що вижив під час спроби вбивства. Я поринав то у сміх і сяйво своєї любові до життя, то у ридання про те, що намагався усе це викинути.

Я залишався дуже емоційним до кінця тижня і навіть тоді, коли настав час вирушати додому. Та жартував, що мені шкода того бідолахи, який змушений буде сидіти поруч зі мною в літаку.

Я сів на свій рейс додому, у Бостон, і «сховався», одягнувши навушники і прокручуючи багато улюбленої музики, від Metallica до Джона Денвера. Заплакав я практично відразу. Кожен текст вражав мене по-новому. Я ридав, полишивши будь-який контроль, часом від радості, часом від смутку. Поруч зі мною ніхто не сів. Стюардеси жодного разу не спитали, чи хочу я пити або перекусити, жодного разу. Я був невидимий.

У мене не було прямого перельоту, за три години я сів у Вашингтоні. Там я відкрив свій ноутбук і написав сповнені любові листи мамі, батькові й самому собі. Звичайно, весь цей час я плакав. Зробивши паузу, щоб роззирнутися, я зрозумів, що був у терміналі один. Ніхто не сідав поруч зі мною. Ніхто не зупинявся, щоб запитати, чи зі мною все гаразд. Я був невидимий.

Саме тоді мене пронизала думка, що чоловік у сльозах – неприйнятний для нашого суспільства. Тому його не бачать. Мені не потрібно було переживати про своє збентеження, оскільки кожен незнайомець, що опинявся поруч зі мною, ніяковів, щойно мене помічав. Лише діти зустрічалися зі мною поглядом.

Якщо жінка плаче на людях, вони зупиняються й питають, що не так і чи можуть вони чимось допомогти. Але коли це чоловік, люди цураються його. Можливо, це суміш страху і нерозуміння, що робити? Може, люди думають, що чоловік, який плаче, напевно, божевільний. Якою б не була причина, я відчував себе настільки невидимим, плачучи на людях, що подумав: грабіжникам банків варто використовувати цей прийом, здійснюючи свої злочини.

Коли я бачу, як чоловік плаче, я думаю: це добре для нього. Я не намагаюся відчути чи здогадатися, у чому причина його емоційних переживань. Інколи я пропоную підтримку або запитую, чи є щось, чим я можу допомогти, але завжди – я святкую це. Справжні чоловіки дійсно відчувають.